CCX-Crimea

СЛІД У СЕРЦІ....спогади однієї випускниці з фотографіями

2008-04-08T23:01:00.000-07:00

Я очень рада, что у меня появилась возможность наконец-то хоть кому-то рассказать, как много для меня значило ССХ. Звучит смешно - не спорю, но мне сие содружество помогло выжить и выстоять в борьбе с миром в студенческие года. Звучит напыщенно, иными словами мои чувства не передать :)
До сих пор помню себя на первой конференции IFES в Польше, куда мы поехали с Ирой Кравцовой, Пашей Джексоном и его другом Майком Лузаддером в компании еще нескольких студентов КрАКа в марте 1994 года. Я была потресена количеством верующей молодежи, доброжелательностью всех и каждого, и в голове радостно забилась мысль "Мы не одни такие! Мы не идиоты!" Потом были и песни, и семинары, и группы. В моей группе были ребята из Молдовы и Херсона, и мы вместе молились о своих ВУЗах в последний день, склонив головы и сидя на спортивных матах, а потом я подняла глаза и увидела огромную, яркую, через всех небосклон протянувшиюся радугу. Аминь! Воистину Бог велик! Мы вернулись домой и до самого конца учебного года буквально летали на привезенных их Польши крыльях. С нами в Польше была девочка из нашего колледжа Кристина Х. Она-то и дала мне приглашение на конференцию для лидеров ССХ в Ворзеле. Конференция была в августе. И мы поехали. Женя Устинович, Ира и я. Все лето мы работали с американскими студентами, которые приезжали помогать Чаку Филлипсу в так называемой "новой церкви", куда мы все собственно ходили. Теперь это церковь на Санитарной. Ехали весело, искали конференцию по рыбкам на столбах, пришли, а там Лена и Олег Василевские всех организовали на игры (они как раз первую Радугу провели).
Занятия, песни, мы как-то быстро вписались, даже сценку показали про части тела, бурно обсуждали, что и как мы можем делать в колледже. А там и новый учебный год начался (для меня и Иры - последний). Паша, наверное, тогда и начал работать с ССХ.
Он принимал активное участие в подготовке первой, а там и всех остальных групп. Билл и Мисси Альман предоставили свою квартиру для "репетиций". Было здорово. В основном все делали мы втроем, потом к нам подключились Андрей Таран и Дима Туник. В октябре на конференцию "Библия и жизнь" в Одессе из Крыма поехало человек 10. Даже помню два семинара - яркие оказались - Лена Остапенко и Алены Онищенко. В колледже мы верно продолжали собираться каждую неделю, народу становилось больше.

К новому году Паша "обнаружил" группу Иванны Музыки. Мы стали ходить к ни в гости, они к нам, и все вместе в церковь на Гагарина (Санитарной в будущем). Организовали первую большую группу. Пришло время для знаменитой конференции в Куяльнике, когда там собралось 200 человек. От нас поехало - даже не знаю - тридцать студентов, наверное. Сергей Головин с ними. Я там, правда, не была (больница меня держала).
Решили мы с университетом провести свою конференцию. Готовились сурьезно: Иванна пригласила "спикера" из Севастополя, группа прославления пела 7 песен, но как пела! Два месяца репетировали. По всему городу развешали приглашения. К сожалению, нет у меня нормальных фотографий этого события. Увы! Было очень слаженно и дружно.
В следующем учебном году группа в колледже стала больше и активнее. Появились новые ребята из ЮАР, которые придумали молодежное кафе и сняли для него помещение. Там и наши группы проходили. Мы по очереди вели devotions. Порой человек до 60 приходило. Темы поднимались очень разные.
На Рождество в колледже была большая группа - самая замечательная на мой взгляд. Очень искренняя и добрая. Тоже народу было человек 60. Тогда уже больше делали новые ребята - Надя и Вита, Инна, Вика и Оксана.
Ира и я теперь занимались своей карьерой, в Америке год просидели (тогда в Херсон ого-го какая группа отсюда поехала - эта фотография есть!), а как вернулись я стала работать в колледже и снова помогать с ССХ. Об этом периоде больше информации будет у Кати Колосовой - она тогда "командиром" числилась. Мы же стали ездить на конференции для выпусников.
Жизнь не была простой тогда, но до сих пор мурашки по коже, когда вспоминали наше "время прославления"! Бывало ползли на группу после пяти пар и еще каких очень важно-грузящих дел, сядешь в уголок, а начнем народ петь-общаться, подтягивешься, втягиваешься, а в итоге думаешь, "И как это я не хотела идти??" Так что спасибо тем, кто придумал ССХ.

Это те, кто ездил в Польшу в 1994 году (Паша сидит, Юля, Кристина, Лиз, я (Аня Горяинова-Рыженко), Андрей, Оксана)

Группа собралась дома у Билла и Мисси (наверное, были каникулы) - там три фотографии с той группы, но с разных углов, хотя можеть быть их и в разные дни делали, но в любом случае это зима 1995

Та же группа

Группа из Крыма в Херсоне осенью 1996

Это снова Польша, но тут уже есть Ира и Майк

Это тоже группа у Билла и Мисси

Это украинская группа поет в Польше

Зустріч випускників.

2008-03-24T03:27:00.001-07:00

Нові обличчя

2008-03-24T03:14:00.001-07:00

Сабіна та Віка - студентки ТНУ

CCХ Крим 2007-2008. КрАК.

2008-03-21T06:44:00.000-07:00

"Разом нас багато! НАС НЕ ПОДОЛАТИ"
Початок нового навчального року ознаменувався рясним приливом першокурсників.

Фатма (3 курс) - вже досвічена ссх-ка та Маша, Ксюша і Настя - першокурсниці.

ССХ Крым 2007-2008. ТНУ

2008-03-20T01:32:00.001-07:00

Щотижня у середу на великій перерві студенти збираються для молитви - один за одного, за студентів та викладачів свого університету, за розвиток благовістя та поширення Царства Божого.

CCХ Крим 2007-2008. Сотрудники.

2008-03-20T00:44:00.000-07:00

На фронте новые бойцы: Наташа Мягкая (Луганск) и Юля Николайчук (Житомир).

Начало года в Симферополе ознаменовалось сменой штатных сотрудников. Света Корниенко переехала в Черкассы и продолжает работать там как сотрудник ССХ, параллельно получая степень магистра педагогики и преподавая в университете.

Наталка Биланюк, хоть и осталась в Симферополе и продолжает помогать на фронте, все ж уже не является сотрудником, но продолжает свою карьеру на студенческой ниве в качестве декана по набору студентов и воспитательной работе в Крымско-Американском колледже.

"Заплати в майбутнє"। Пост скриптум :-)

2007-08-12T08:22:00.000-07:00

Господи, полюбив я оселю дому Твого,
і місце перебування слави Твоєї.
Пс.25:8

10 днів проминули як один. Кожен табір починається з постановки цілі, за втілення якої ми просили вас молитись. Разом з вами ми предали все в Божі руки, і з вдячністю можемо сказати, що ми бачили дію Бога щодня і змогли реально виміряти нашу «плату в майбутнє».

Найбільше вражало те, що студенти (швейцарці, африканці та українці (оскільки табір був кримським, то сюди входили і росіяни, і кримські татари також) одразу стали рідними, так наче знали один одного все життя. Ні різні мови, ні різні культури, ні різні способи мислення не змогли стати на перешкоді теплим стосункам і атмосфері єдності, що панувала у таборі.

Як ви знаєте, наша ціль співпадала з назвою табору – ми хотіли заплатити в майбутнє – вплинути на світ – змінити його на краще.

З точки зору організатора, можу поділитись тим, що я бачила чудеса Божі кожного дня і практично в кожній сфері табору – студенти були відкриті та дисципліновані, працювали без примусу і нарікань , не запізнювались, допомагали один одному, до сніданку приходили на молитву і не було таких, хто почувався б самотньо чи одиноко – Божа любов панувала у таборі, і цього не можливо було не відчувати. Неймовірно гармонійною була і співпраця українських і швейцарських організаторів – я знову і знову дивувалась, як Бог підготував нас до того, щоб бути одною командою.

Ефект безкорисної доброти ми пережили вже на третій день, коли наші роботодавці (Сергій та Коля, працівники університету) просто подарували нам чималу суму, щоб ми могли відвідати музей в Севастополі. Ми не переставали дивуватись тому, як серця людей відкривались для добра і роздумів про Бога.

Нові знайомства, свіжо покрашені два поверхи університету, вдоволення від зміненого світу, гаряче кримське сонце і прозоре море вже позаду, попереду – ностальгічні спогади та віртуальне спілкування. І наша надія на те, що зміни розпочаті у серцях учасників табору та всіх оточуючих, будуть продовжуватись і далі та принесуть плід для Царства Божого та Славу для нашого Бога, чия милість і благодать завжди перебуває з тими, хто любить Його.

Дякуємо за ваші молитви, і віримо, що ви отримаєте радість від того, що вони були СПРАВДІ ПОЧУТІ!

Похід 2007. Ще трохи фоток

2007-05-27T10:40:00.000-07:00

По дорозі до місця зупинки ми переходили через річку разів 5-6 :-)

Це наша долина. А вираз обличчя Свєти розповідає про враження після холодної ночі.

Водоспад Джур-Джур.
На вершині!

Похід 2007. Маленька історія

2007-05-27T10:00:00.000-07:00

Спробую не розпилятись на слова. Думаю, що фотографії розкажуть набагато більше.

Просто маленька історія, яка стала кульмінацією походу.

"Після холодної ночі (палатки покрились інієм) довгоочікуване сонце так і не зігріло наші закоцюблі тіла. Холодні сірі хмари окупували небо з неабиякою частотою. Вже після сніданку гострі краплини дощу насміхались з усіх наших намірів побачити гори. Найсміливіші з нас все ж, закутавшись у дощовики, все ж пішли покоряти вершину. Інші залишились, заховавшись у палатки, хто, грати у Аліяс, а хто, заонурившись у декілька пар спальних мішків, відшкодовувати загублені вночі хвилини тепла.

Так і не дочекались ми сонця. Під вечір, як ви вже здогадались, гнітучий настрій панував у таборі. Мокрі речі сушились вже на трьох вогнищах, оточених хороводами замерзлих особистостей. Хтось просився додому, хтось внутрішньо радів від пережитих випробувань, а хтось мовчки чекав на те, що вирішать інші. А інші вирішили - залишаємось. А вранці побачимо - як таке продовжиться, то підемо додому.

Із заходом сонця на долину опустився густий туман, який і зовсім закрив від нас надію.

....

і ось... хтось згадав про Бога... Що це я кажу? Мабуть небагато хто з нас в цей день про Нього не думав. Адже "як тривога то до Бога", але вслух так ніхто і не осмілився задати питання, що бурею тривожили душу. Чому? Чому?

І ось... хтось наважився згадати про Бога вслух... Не скажу хто це був, бо серед того холоду, дощу і туману, важко було розрізняти думки, голоси, обличчя... Але якраз це і стало ключовою хвилиною.... "Завжди радійте. За все дякуйте." І ми почали радіти. Співати Господеві хвалу. Спочатку для того, щоб зігрітись, співали дитячі пісеньки з рухами. Потім згадувались все нові і нові (чи може старі і старі) слова пісень, які говорили про нашого Бога - Всемогутнього, Сильного, Всезнаючого! Хтось пожартував "а що якщо хмари розвіються? А що якщо Господь чекав від нас поклоніння? А що якщо Він відповість на нашу хвалу?"

Мабуть, той хто це говорив і сам не вірив, що таке може трапитись, але вже через деякий час, ми побачили, що туман розсіюється, ще через кільканадцять хвилин з-за хмар пробився променями місяць, а ще через мить з"явилась перша зоря. А ми все співали і співали, і ніхто навіть не чекав, що небо стане кристально чистим, що видно стане не лише сусідній табір, який розташувався за сто метрів від нас, алей Чумацький шлях і найвіддаленіші дерева на вершинах гір, що оточували долину.

"І коли я його побачив, то впав йому до ніг наче мертвий. А він поклав свою правицю на мене та й промовив: Не бійся. Я перший і останній....(Об.1:17)"

Місяць після конференції

2007-05-24T13:16:00.000-07:00

Найбільша радість – це спостерігати за Ігорем. Нещодавно у нас була зустріч з ним, яка звичайно проводиться через місяць після конференції. Ігор ділився враженнями про книгу Ларі Краба «Пошуки Бога», а також молитвою покаяння, яку з його ж слів, він написав, але поки що все тільки на рівні емоцій та інтелекту. Він просив молитись, щоб він зміг промовити цю молитву з усього його серця. Хоча нам зі Свєтою було не зовсім зрозумілим його розділення покаяння на емоції, інтелект і ще щось там, ми щиро молимось за нього і маємо надію на ще одну відроджену душу. До речі, коли ми прийшли на зустріч, він розмовляв з одним студентом, і все що я встигла почути, що він розповідав про церкву і про пастора, з цього я зробила висновок, що все чим живе Ігор – це пошуки Бога.

Ще одна радість – це бачити як здружились і поріднились студенти. Як би там не було, але конференція – це завжди конференція. І якщо порівняти з минулим роком, коли до травня студенти всі розбіглися, зараз навпаки – усі активізувались і з нетерпінням чекають табору (про табір читайте нижче!)

Хорошим результатом другого рівня конференції стало те, що деякі студенти прийняли рішення вивчати Біблію індуктивним методом, а також навчити цьому мистецтву інших.

Взагалі, ми вдячні Богові за прожитий рік.

Біблія та життя, квітень 2007

2007-05-19T03:39:00.000-07:00

20-22 квітня у Сімферополі відбулась конференція "Біблія та життя", два рівні - перший "Радість слідування за Христом" і другий "Радість відкриття Біблії". У конференції взяли участь близько 25 студентів.

Справа ви бачите Ігоря, який приїхав на конференцію, щоб "прийняти Бога". Я не перебільшую - це його слова. Сподіваюсь, що після конференції Ігор приблизився до мети у Своїх пошуках Бога. Просимо підтримати Ігоря вашими молитвами, щоб він міг утвердитись у своєму бажанні слідувати за Христом.

Ната (зліва) навчається у Кримському Інженерно педагогічному університеті (це той, що татарський) і саме за її ініціативи проводяться зустрічі, присвячені заохоченню студентів до здорового способу життя (проти алкоголізму, наркотиків, абортів і т.п.) , а також Ната є активним благовістником для кримсько-татарських студентів. Сергій, хоч і не навчається вже, працює в команді з Натою. Оля (зліва) студентка КрАК, однокласниця Сергія, щей колишня студентка КІПУ - ось як усе зв"язано!

Сьогодні усі студенти зустрічаються на БіЖ +, щоб обговорити свої рішення, поділитись радощами і труднощами у втіленні їх у життя, а також, щоб помолитись один за одного.

День департації татар

2007-05-18T01:22:00.000-07:00

Сьогодні в Криму особливий день. Весь кримсько-татарський народ згадує те, що відбувалось більш, ніж 50 років тому, коли всім татарам доводилось покидати рідні домівки і вирушати до Узбекистану. Не було спальних вагонів і комфортабельних вантажівок. Люди залишали все, пакувались (не по власній волі) до вантажних вагонів і їхали в своє невідоме майбутнє. Були такі, які не витримали тяжкого випробування, були ті, чия пам"ять ще досі не взмозі осягнути гнітучість тодішніх подій, але були й такі, які вижили і дочекались повернення на рідну землю.

Сьогодні кримські татари мають можливість жити на рідній землі.

І, особисто я, радію, що ця земля Українська. Радію, що біля Кримського Інженерно Педагогічного університету (який має кодову назву Татарського) встановлено меморіал на честь українського та узбецького народу. Поруч надписи трьома мовами - узбецькою, кримсько-татарською і українською.

Сьогодні особливий день. А у нас звичайна щотижнева молитва за кримсько-татарський народ, зокрема за студентів КІПУ.

За чотири роки ми вже змогли побачити роботу Бога в цьому університеті. Все більше студентів християн вступає до цього навчального закладу. Молитовні зустрічі, що раніше відбувались раз на пів року, раз на місяць, раз на день - стали щотижневими. Раніше за благовістя у цьому університеті молилось 2 людини, а зараз - майже щодня відбувається молитва і моляться різні люди.

Господь відкриває двері. Вже більше року в університеті діє Англійський клуб, який веде місіонерка з США Лойс Джентрі. Недавно з"явилась можливість для проведення семінарів проти алкоголізму, наркотиків та абортів для групи молодих людей з адвентистської церкви. Не минули благословіння і нас - восени 2006 ССХ разом з Церквою Парк СТріт із Бостону вдалося провести лекцію на тему "Як правильно приймати рішення" для близько 65 студентів.

Приєднуйтесь до нашої молитви за Кримсько-татарський народ, зокрема за студентів - адже за ними майбутнє.

Налічується близько 12 віруючих студентів, які навчаються на 1, 2 і 3 курсах!

2006-2007 навчальний рік - Свєта

2007-05-18T01:14:00.001-07:00

Ще тиждень і закінчиться черговий навчальний рік - вже четвертий для мене в ССХ Криму. Я дуже рада, що можу тут працювати.

Цього року для мене великим благословіннями була Свєта, яка приїхала 31 серпня 2006 року. І ось уже минає 9 місяць як ми пліч о пліч прожили в одній квартирі, пропрацювали в одній команді.

Я дуже вдячна Богові за неї.

Свєта зараз молиться за своє майбутнє. У неї є мрія - вступити до магістратури і стати викладачем в університеті. Мені буде складно відпустити Свєту у своєму серці, але я дуже хочу, щоб виповнилась воля Бога і для Свєти, і для мене, і для ССХ Криму.

Звичайно, це ще не все, про що я хотіла написати. Але початок зроблено!

Слава Богові за Свєту і за її дев"ять місяців в Криму.

Все починається сьогодні

2007-05-18T01:12:00.000-07:00

Сьогодні офіційно відкриваю блог, щоб тримати вас у курсі подій ССХ Криму. Це дуже вигідний замінник веб сторінки, яку складати треба доволі довго.